Сторінка психолога
Попередження суїцидальної поведінки дитини
І.В.Захарченко
Суїцид (самогубство)– це крайній вид агресії, навмисне самопозбавлення життя. Особливою проблемою в Україні є підліткове самогубство. За останні роки різко збільшилася кількість самогубств серед дітей 5-14 років. Надзвичайно високий рівень самогубств відзначається серед підлітків та молоді, що навчається. Зарубіжними фахівцями відзначається, що у віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму у 16-19 років Лише 5% суїцидальних спроб у підлітковому віці припадає на психози, 20-30% — психопатії, а все інше - так звані «підліткові кризи».
Юнь потребує більшої уваги дорослих, адже вони тільки зовні справляють враження незалежних і самостійних, а «всередині» хлопці й дівчата дуже вразливі й болісно реагують на життєві негаразди.Мотиви суїцидальної поведінки: - недостача уваги і турботи про дітей у сім'ї; - переживання, образи, - самотність, відчуженість; - неможливість бути зрозумілим, почутим; - почуття провини, сорому, невдоволення собою, страх покарання; - шкільні проблеми; - почуття помсти, протесту, загрози; - бажання привернути до себе увагу, визвати співчуття; - ухилення від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації; втрата близької людини; - ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність; - погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем; - часті лайки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї; - розлучення батьків, або їхня смерть; - часті зміни міста проживання; - насилля у сім'ї (особливо фізичні і сексуальні).Особливу увагу звертайте на таку поведінку та висловлювання підлітків: - скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс в тому, що я живу?»; - висловлювання дитини: «Мені усе надоїло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»; - скарги на дурні передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!»; - підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя; - словесні натяки на смерть, що наближується: «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»; - наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, - роздача деяких речей товаришам, остаточне з'ясування стосунків; - раптовий, без видимих причин наступ спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії; - таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати; - тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини - характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.Напрями батьківської допомоги - покращення взаємостосунків у сім'ї, - підвищення самооцінки, самоповаги дитини, - покращення міжособистісного спілкування у сім'ї.
Як підвищити самооцінку дитини:
1. Завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує її стан; не чинить тиск на підлітка,
2.Не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;
3 Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;
4. Приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;
5. Підтримуйте самостійні прагнення дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;
6. Слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності.
У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай:
1. Станьте дитині другом, якому можна довіряти.
2. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
3. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних.
4. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.
5. Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні запитання.
6. Спрямовуйте розмову у бік душевного болю.
7. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами своєї дитини.
8. Надайте дитині можливість знайти свої власні відповіді, навіть якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із ситуації.
9. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає.УСПІХУ ВАМ!За матеріалами сайту osvita-lubny.pp.ua
*Як допомогти дитині впоратися зі стресом та тривогою*
Дорослі — важливе джерело захисту та емоційної підтримки дітей.
Як ми можемо допомогти дітям упоратися зі стресом і тривогою, особливо в умовах війни:
✅ Бути поруч, обійняти, почитати разом, розуміти, коли дитині потрібна ваша присутність, а коли вона хоче побути наодинці.
✅ Бути прикладом і вміти самому давати собі раду. Ділитися з ними тим, що нам допомагає долати стрес та тривогу. Пояснювати. Діти наслідують наші поведінкові реакції, тому те, як ми реагуємо на стрес і вміємо його долати, — важливо.
✅ Спілкуватися, допомагати їм розуміти, що відбувається. Говорити з повагою до їхнього внутрішнього бажання і потреби розуміти. Слухати те, що вони говорять, і те, про що вони мовчать. Бути чесними з ними, не давати порожніх обіцянок.
✅ Задіювати дитину де це можливо. Корисна діяльність зосереджує увагу, допомагає інтегрувати енергію стресу. Виконайте разом якусь домашню роботу, попросіть дитину допомогти вам купити продукти або приготувати обід тощо.
✅ Сприяти відновленню сил. Війна — тривале випробування, яке забирає багато енергії, тому дітям важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють їхні сили.
Не забувайте: щоб допомогти дітям, ми маємо турбуватися про себе. Якщо у вас немає змоги впоратись із внутрішнім станом, ви не можете нормально функціонувати або щось вас лякає у своїх відчуттях чи поведінці — не потрібно терпіти. Звертайтеся до психолога по допомогою.
